Як на мене, то значення цього завдання, його мета, є значно глибшими і важливішими ніж ми собі уявляємо. Насправді це перша спроба зазирнути у наше майбутнє, побачити себе у ньому. Це перша спроба визначитись з майбутньою професією, стилем життя, його метою і цінностями, мотивацією подальшої нашої повсякденної діяльності. Чому ця тема і це завдання, зокрема, так привернули мою увагу? Мабуть тому, що більшість з нас свідомо чи не свідомо пливуть за течією свого життя. Ми закінчуємо школу, забуваємо свої мрії, йдемо вчитись, здобуваємо професію, але все своє життя працюємо не за ради задоволення, а лише для того, щоб забезпечити себе фінансово. Чому більшість людей не люблять свою роботу і не досягають у ній успіху? Думаю на це питання є дві відповіді. У них відсутня мотивація або вони просто помилились з вибором роду діяльності. А Ви замилювались над тим чи підходить Вам те, чим Ви займаєтесь, чим заробляєте на хліб? Донедавна, коли я ще працював у Золочівському професійному ліцеї, кожного року ми усім колективом займись профорієнтацією. Безумовно називати це профорієнтацією абсурдно і навіть смішно оскільки в реалії це була проста і банальна пропаганда, агітація чи реклама. Мені, особисто, у цьому відношенні найбільше імпонує термін агітація. Агітація тому, що в кінці доводилось звітуватись скількох чоловік вдалось загітувати, потім ці дані порівнювались з кількістю учнів які вчились у школах і результати заслуховувались на скучних і безглуздих нарадах. Що ж ми отримували в результаті? А в результаті до нас приходили дітки які не мали уявлення ні про професію на яку йдуть вчитись, вони не були протестовані психологом на відповідність цій професії, у них не було жодного уявлення чого вони зможуть досягнути оволодівши цією професією і жодного плану на своє майбутнє доросле життя. В результаті швидко втрачали мотивацію, переставали відвідувати заняття і єдине, що їх тримало в училищі це — стипендія. І хоч заклад називався ліцеєм результат не відрізнявся від звичайних ПТУ часів Раданського Союзу. Вже тоді мене здивувала агресивність і байдужість окремих учнів, але з часом, поставивши себе на їх місце я все зрозумів. Парадоксальним було те, що потрібен був дозвіль на продовження навчання у вищих закладах, ранкові лінійки які нагадували військову муштру або перекличку на зоні, заганяння силоміць на виховні заходи які ніяк як відбувалівкою не назвеш. Вже тоді учень який побував з батьком чи друзями в Москві чи де інде на заробітках, стояв на голову вище ніж його майстер в матеріальному і часто професійному рівні. Матеріал і технології безнадійно обігнали навчальні плани. Мені дуже поталанило . Я побував з двох сторін барикад, спробував, так-би мовити, життя в теорії і на практиці, багато чого переосмислив і зрозумів велику помилку багатьох батьків по відношенню до своїх дітей. Так як маленька дитина не в стані зрозуміти користь коли її ведуть на лікування до стоматолога і вона корчиться від страху, як молодий школяр не розуміє завдання написати твір «ким він хоче бути», так і більшість батьків не розуміють яка велика можливість є у їх руках — запрограмувати майбутнє своїх дітей на успіх, на багате і щасливе життя. Якщо ви батько чи мати, і у вас дитина у віці придатному для проведення тесту на схильності і уподобання проведіть його. Визначіть їх здібності і розвивайте ще з раннього дитинства таким чином, щоб вони навіть не здогадувались про це. Виберіть можливі професій як у психологічному і фізіологічному відношенні підходять вашим дітям, оберіть з них ті, які дають максимальні матеріальні та інші вигоди. Визначіть ключові якості і не обхідні знання для досягнення вершин успіху у цих професіях і вже з перших класів допоможіть своїй дитині скласти уявлення про своє майбутнє.