Проте, зовсім інші враження викликає українське життя у іноземців які приїжджають сюди. Спілкуючись з декількома я не міг не зауважити їхнього здивування, точніше майже шоку, коли вони їхали до нас з однією інформацією і уявленням про країну і життя, а побачили повні бари, дорогі машини, величезні особняки, золоті прикраси та дорогі мобілки. Один поляк сказав мені, що хоч в нього досить серйозна фірма, і живе він не погано, проте дружина його в будний день не носить таких прекрас як школярки які йдуть як ялинка в золоті до школи. Щ е одним яскравим прикладом «українських пантів» є святкування. Коли людям ледь вистачає на харчування, одяг і комунальні послуги, проте столи валяться від випивки і закуски. Після «св’яткового похмілля» знов наступає період жевріючого існування. Існує думка, що моду на «українські панти» започаткували діти заробітчан. Мовляв батьки працюють з ранку до ночі, а діти пропивають все в барах. Або яскравий вираз крутизни жінки яка доглядає в Італії за бабкою витираючи її зад а в дома демонструє елітарну поведінку. Наскільки ця думка правильна мені важко судити, хоч згоден, що доля істини в цьому є. Як на мене, то причина значно глибша. Наше суспільство створило умови коли в нас стерлась межа між поняттями ціни і цінності. Ми можемо тратити масу грошей на речі які лише модні, а реальної цінності у них обмаль. Так, наприклад, можна заплатити 2000 грн за телефон престижної моделі який виконує такі самі функції як і телефон за 1000 грн. Достатньо нашити на кооперативний одяг лейбочку відомого бренду, як його ціна росте в рази. І ми ковтаємо цю наживку і знов платимо, платимо і платимо. В кінцевому рахунку по вуха в боргах хоч і при пантах. Звичайно весь світ живе у кредит, але в розумних межах. В межах своїх можливостей, а не, як казав класик: «Жертвуючи необхідним в надії отримати лишнє». Чи не зміниться наше життя, коли ми зрозуміємо різницю між ціною і цінністю? Станемо жити по можливостях а не на пантах, навчимось інвестувати зекономлене в своє майбутнє і майбутнє наших дітей. Чи може наші діти і внуки віддаватимуть наші борги?…